Меню

Розсилка новин

Головна Про селище Наші земляки Видатні діячі сучасності

gritsenkoГриценко Микола Миколайович

Народився 11 червня 1929 року в нашому селищі.

Закінчив Воронізьку середню школу, а потім Московський зварювальний технікум та Челябінський політехнічний інститут.

Трудову діяльність починав майстром на Донбасі, а далі на Уралі. Обирався секретарем Челябінського міськкому комсомолу, був заступником завідувача Відділом робітничої молоді ЦК ВЛКСМ, першим заступником голови Всесоюзного Ради НТО.

Захистив кандидатську дисертацію в МІНХ імені Г.В. Плеханова, докторську - в МДУ імені М. В.Ломоносова.

З 1986 року - ректор Вищої школи профспілкового руху (ВШПР ВЦРПС), з 1990р. Академія праці та соціальних відносин.

У 1989 - 1991 рр.. був народним депутатом СРСР, членом Президії Верховної Ради СРСР, головою Комісії Ради Союзу Верховної Ради СРСР з праці, цінам і соціальній політиці.

В даний час - член президії Міжнародної громадської організації народних депутатів СРСР, голова Експертної Ради з правових питань розвитку освіти при Комітеті Державної Думи Россії.

Автор понад 300 наукових праць, підручників і навчальних посібників.

Пропрацювавши в якості ректора Академії близько 20 років, у 2005 році, за пропозицією Вченої ради, постановою Виконкому ФНПР Н. Н. Гриценко призначений президентом.

М.М. Гриценко відзначений високими державними нагородами: Орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «Знак Почета», « За заслуги перед Отечеством IV степени», медалями, Почесними грамотами Ради Федерації і Державної Думи Федеральних Зборів РФ, Московської міської Думи.

Лауреат Премії Уряду Россйской Федерації в галузі освіти.

Нагороджений Почесними грамотами та Дипломами ФНПР, інших організацій, удостоєний звання «Кращий менеджер Росії».

 

kovalenkoКоваленко Володимир Миколайович

Вчений у галузі кардіології, клініцист, педагог, організатор науки та практичної охорони здоров'я. Член-кореспондент Академії медичних наук України (2002), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Народився 2 лютого 1949 року. Закінчив Воронізьку середню школу. У 1972 році закінчив Дніпропетровський медичний інститут. У 1974 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1982 — докторську.

З 1983 року В. М. Коваленко завідувач кафедри терапії факультету удосконалення лікарів, а з 1985 — декан факультету удосконалення лікарів Дніпропетровського медичного інституту. В 1989 році його призначено Головним терапевтом МОЗ України. З 1990 року Володимир Миколайович очолює кафедру терапії і ревматології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1999 року — Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика), а з 1991 року — Український ревматологічний центр. У 1991-1998 роках — Головний ревматолог МОЗ України. З 1998 року — директор Інституту кардіології ім. М. Д. Стражеска (з 2006 року — Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска" АМН України).

Ряд праць Володимира Миколайовича спрямовані на раннє виявлення та своєчасне лікування артеріальних гіпертензій і серцевої недостатності, зокрема, пов'язаних з різноманітними ревматичними та бронхолегеневими захворюваннями.

Уперше в Україні (в 1977 році разом з академіком АМН України Г. В. Дзяком) втілив ультразвукове дослідження серця.

Опублікував понад 700 наукових праць, у тому числі більш як 150 — за кордоном. Автор 35 монографій і навчальних посібників 14 патентів на винаходи. Підготував 30 кандидатів і 16 докторів наук. Головний редактор "Українського ревматологічного журналу", член редколегій науково-практичних часописів "Астма та алергія", "Буковинський медичний вісник", "Запорожский медицинский журнал", "Клінічна фармація", "Кровообіг та гемостаз", "Лікарська справа", "Серце і судини", "Сучасна гастроентерологія", "Український медичний часопис", "Український терапевтичний журнал".

Нагороджений Відзнакою Президента України — орденом "За заслуги" III і II ступенів.

 

pidgorskiyПідгорський Валентин Степанович

Відомий український вчений у галузі мікробіології, мікробної біотехнології та мікробіологічних методів захисту довкілля, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, почесний професор Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.

Народився 5 лютого 1937 року у нашому селищі.

В 1944 році його родина переїхала до м. Київ, у 1954р. Валентин Степанович закінчив Київську середню школу № 132 та вступив до Української сільськогосподарської академії на ветеринарний факультет.

Свій шлях до наукових вершин Валентин Степанович розпочав у 1961 р. з посади старшого лаборанта академічного Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного, який він нині очолює.

В.С. Підгорський уперше виділив і досконало вивчив дріжджі, здатні засвоювати метиловий спирт.

У науковій творчості В. С. Підгорського схильність до фундаментальних досліджень поєднується з пильною увагою до розв'язання прикладних проблем. Під безпосереднім керівництвом Валентина Степановича розроблені і впроваджені оригінальні мікробіотехнологічні схеми очищення стічних вод від важких металів, запропоновано біосорбент, який звільняє довкілля від забруднення нафтою і нафтопродуктами. Значним є внесок ученого у створення біотехнології виробництва дріжджового білка на відходах сільськогосподарської сировини. Окремо слід відзначити його активну участь у розробці й освоєнні нового технологічного процесу виробництва гама-інтерферону, нетрадиційних продуктів харчування, препаратів із використанням біологічно цінних властивостей молочнокислих бактерій.

В. С. Підгорському належить більш ніж 450 наукових праць, в тому числі п'ять монографій. Він має 59 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Велику увагу вчений приділяє підготовці майбутніх фахівців-мікробіологів. Більше 40 років він викладає у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Серед його учнів понад 20 докторів та кандидатів наук.

Валентин Степанович веде активну науково-організаційну та громадську роботу. Він протягом багатьох років є членом біологічної секції Комітету з присудження Державних премій України в галузі науки ті техніки. Був головою спеціалізованої вченої ради по захисту докторських дисертацій при Інституті мікробіології і вірусології НАН України, керівником державної науково-технічної програми «Мікробні біотехнології» при Міністерстві освіти і науки України.

Вагомий внесок Валентина Степановича у розвиток вітчизняної науки відзначено нагородами та преміями. В. С. Підгорський — заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академічних премій імені Д. К. Заболотного та імені І. І. Мечникова. За досягнення у галузі мікробіології нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

 

O PobyvailoОлена Олександрівна Побивайло

Що таке успіх та як стати успішним і щасливим? Філософи й психологи всіх часів і народів протягом декількох століть намагалися відповісти на це нелегке запитання. На цю тему було написано величезну кількість книг, статей, віршів і ще ніхто не зміг дати однозначне формулювання того, що ж таке "успіх" і яким чином його досягти. Однак телебачення і масова культура нав’язують нам один і той же образ успішної та щасливої людини: високооплачувана робота, дорога машина, солідний рахунок у банку, модний одяг від популярних брендів тощо. Але чи співвідноситься визначення слова "успіх" з усім перерахованим вище насправді?

Думаю, що тут якраз підходить цитата Томаса Леонарда: "Клієнт сам для себе визначає, що таке успіх". Це дає можливість рухатися до свого успіху, а не до нав’язаного кимось образу.

Саме так і вчинила наша землячка.

Олена Олександрівна Побивайло народилася 28 травня 1986 р., мати - Надія Миколаївна, батько - Олександр Дмитрович. Її вихованням займалися бабусі - Ольга Дмитрівна та Любов Іванівна. Дівчинка була відмінницею у Воронізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів імені П.О. Куліша. Після 7 класу вступила до Шосткинської гуманітарної гімназії. Також закінчила музичну школу по класу фортепіано.

У Києві Олена вступила до Київського національного лінгвістичного університету та отримала ступінь бакалавра філології. Але на цьому вирішила не зупинятися та вже невдовзі отримала ступінь магістра у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова.

Проте її душею оволоділо ще одне захоплення - бокс. У 2010 р. після багаточасових тренувань, переглядів відео та спостерігання наживо боксерських боїв, після вивчення теорії та успішного складання іспитів здобула ліцензію судді професійного боксу національного рівня. Вона не зупинялась на досягнутому й невдовзі отримала ліцензію міжнародного рівня найпрестижнішої організації боксу WBC. З 2017 року є членом боксерської організації IBO ( International Boxing Organization).

На сьогоднішній день у її послужному списку суддівства близько 300 боїв, 120 із яких титуловані, що відбулися в США, Німеччині, Франції, Швеції, Данії, Бельгії, Мексиці, Китаї, Тунісі, Туреччині та в інших країнах. І все це її хобі, пристрасть, адреналін, яким вона присвячує свій вільний час. А у понеділок зранку знову йде до офісу, де працює в американській фармацевтичній фірмі.

Девіз Олени: "Зупинка в особистому розвитку - перший крок до деградації". І щоб з нею такого не трапилось, вона щотижня ходить на мовні курси. І тому дівчина володіє вже чотирма іноземними мовами й активно вивчає п’яту.
Чоловік Олени розділяє її хобі й підтримує її. У них є донечка, якій чотири роки.

Людина успішна, коли вона щаслива в кожному аспекті свого життя. Олена довела нам це неодноразово. Цінуйте те, що маєте, і при цьому завжди прагніть до кращого.

 

Базиль Людмила Олександрівна

bazyl lКоли запитали Людмилу Олександрівну Базиль, чи щаслива вона людина, то Людмила Олександрівна без роздумування відповіла: "Так!" І щастя знайшла вона у правильному визначенні природних нахилів, реалізації їх у "сродній праці", як говорив Г.С. Сковорода, бо тільки улюблена справа приносить людині насолоду самим своїм процесом.

Ще будучи ученицею 1 - 4 класів, Людмила Олександрівна, як кажуть, обрала свою професійну трасу: мріяла бути вчителем початкових класів, як її перша вчителька Рябуха В.Л., образ якої запав у душу маленькій Людмилці. А в старших класах навчали її професіонали-мовники, які розвивали майстерність формувати думку, досліджувати літературний процес. Закінчивши Воронізьку середню школу №1 із золотою медаллю, стає студенткою Глухівського педагогічного інституту, за спеціальністю "вчитель початкових класів та української мови і літератури".

Уже з третього курсу зосереджено стала працювати в галузі української філології, зокрема літературознавства. Паралельно її цікавило питання професійного спілкування. Результатом дослідницьких невтомних пошуків стала дипломна робота "Мовний етикет українців". Як здібну та перспективну випускницю її залишають на кафедрі української літератури та методики її викладання (1999 р.).

Початок професійної діяльності, яка поєднала науково-дослідницьку, навчально-освітню і методичну сферу, знайомство з видатними методистами України під час конференцій і семінарів та мрія тата Олександра Миколайовича бачити свою доньку доктором наук і визначило подальшу невтомну працю науковця.

Аспірантуру закінчила в 2003 році, а вже 2004 року захищає кандидатську дисертацію і працює на факультеті підготовки вчителів української мови та літератури.

"Цілеспрямована, відповідальна, активна, організована, порядна, толерантна, - так захоплено характеризує Людмилу Олександрівну Зінченко В.П., доцент Глухівського університету, кандидат педагогічних наук, - уміла знаходити контакт з колегами та студентами, брала участь у роботі "Товариства молодих вчених", організовувала конференції, семінари міжнародного рівня і працювала над написанням навчальних посібників".

У 2016 році наша землячка стає доктором педагогічних наук, викладачем на відповідальній кафедрі підготовки вчителів вищого рівня Київського університету ім. Б.Грінченка. Реалізована мрія тата, хоч, на жаль, його вже немає, а мама Валентина Петрівна пишається науковим ступенем доктора своєї доньки.

Рецензентом докторської дисертації була відомий мовознавець, дійсний член Академії педагогічних наук, доктор філологічних наук професор Мацько Л.І., яка відмітила, що дисертація Базиль Л.О. - це плід невтомної праці, вміння глибоко проникати в суть дослідження, давати точні висновки, талановито синтезувати матеріал.

А яку видала монографію про викладання української в старшій школі, охопивши матеріал за 20 років практичної діяльності вчителів.

Як викладач Людмила Олександрівна готує студентів до вищого рівня освіти, щоб розвивали смак до літератури, розкриває секрети літературної творчості, допомагає відкривати творчу перспективу.

Людмилі Олександрівні ще тільки 40 років, а вона автор 4 монографій, 6 навчальних посібників, пов’язаних з підготовкою вчителів української мови і літератури, автор 150 фахових публікацій з питань професійного розвитку вчителя, активний учасник наукових і освітніх форумів, конференцій, семінарів, член журі Всеукраїнського конкурсу "Учитель року", заступник голови журі Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури.

Людмила Олександрівна не тільки талановитий науковець, а й прекрасна людина. Всі в захопленні від її душевних якостей. По-перше, вона цінує родинні і сімейні цінності. Переконана, що в сучасному мінливому світі вони є найбільш пріоритетними в успішній діяльності будь-якої людини. опікується сім’єю молодшого брата Ігоря. Вміє прекрасно готувати, випікати тортики та різні смаколики. "Привітна, доброзичлива, гостинна, сонячна", - так характеризує її знайома Т.П. Дорошенко.

Можливо, хтось скаже, що професія мовознавця, та ще й української мови на сьогодні не дуже популярна і престижна. Та наша землячка вважає по-іншому.

Рідна мова - один з важливих засобів формування патріотичних почуттів, гордості за свій народ. Вона єднає різні покоління. І поки живе мова, житиме народ як національність, її необхідно передавати як заповіт, як найдорожчу спадщину майбутнім поколінням. Без мови, вважає Людмила Олександрівна, не буде держави, адже вона маркує територію, зникне почуття українськості. Мовна свідомість є свідомістю всіх категорій. Ігнорування рідною мовою нівелює наше суспільство.

Ми, українці, повинні дорожити своїм надбанням, бо

"Коли забув ти рідну мову -

біднієш духом ти щодня".

Воронізька ЗОШ ім. П.О. Куліша, односельці гордимося нашою талановитою землячкою - Базиль Л.О.

Спасибі батькам, що виховали таку доньку, талановиту, чуйну, справжню патріотку.

krrjachokКрячок Ірина Анатоліївна

Історію життя Лисоконь Ірини Анатоліївни, випускниці Воронізької СШ № 1 1982 року, нині відомого лікаря гематолога, можна було б розпочати так, як починалися казки її дитинства: «Жила-була дівчинка з маленьким, але чуйним серцем. У неї хворіла мама, а її охоплювало бажання за помахом чарівної палички позбавити рідну людину страждань». Та дівчинка зрозуміла, що в реальному житті їй потрібно стати лікарем, щоб мама колись усміхнулась тобі щасливою посмішкою здорової людини.

Дитяче бажання зцілити маму визначило не тільки вибір професії, але стало першим випробуванням характеру. Адже відразу в столичний медінститут вступити не вдалось, хоч і закінччила школу з золотою медаллю: не вистачило одного балу, щоб пройти по конкурсу.

Та в наступному році вона - студентка медінституту ім. Богомольця. Закінчила його з відзнакою і вирішила стати гематологом. Розприділення: клінична ординатура в Інституті радіаційної медицини. Вже там зі своїм наставником розпочала наукову роботу по трансплантації стовбурових клітин периферійної крові. Це була нова методика, вперше втілена в Україні.

Цілеспрямовано Ірина Анатоліївна Крячок долала щаблі свого професійного зростання.

1996 рік - захист дисертації на здобуття наукового ступеню кандидат медицинських наук. Це початок зіркового часу, заповненого повсякденною практикою та науковими пошуками.
2006 рік - захист докторської дисертації.

2008 рік - Національний Інститут раку, заступник директора з науково-організаційної роботи, керівник відділу консервативних методів лікування.

А спокій тільки сниться... Треба розробляти нові та вдосконалювати існуючі методи лікування хвороб крові.

І ось плоди її праці: 200 наукових публікацій, 4 монографії, 6 методичних рекомендацій, 10 деклараційних патентів на винаходи, 4 винаходи, науковий керівник 5 кандидатських дисертацій.
В 2016 році стає професором. Бере активну участь, в основному, як доповідач, на міжнародних конференціях, симпозіумах.

Ірина Анатоліївна - член Європейської та Американської асоціації гематологів, член Європейської асоціації медонкологів, має Сертифікат компетентності при Ульмському університеті спільно з Європейською школою онкологів, нагороджена орденом Святої Варвари.

Всього цього Ірина Анатоліївна досягла завдяки своїй кропіткій праці, наполегливості, цілеспрямованості, особистої відповідальності та ще тому, що поруч з нею були високі професіонали і, звичайно, сім’я.

Заради чого стільки праці вкладено в науку і практику? Заради того, щоб вирвати хворому у смерті кілька днів, тижнів, років.

Не дивлячись на те, що Ірина Анатоліївна досягла неабияких професорських вершин, вона залишається людиною з тим же чуйним серцем, оточує турботою, ласкою, увагою своїх батьків - Анатолія Миколайовича та Валентину Олександрівну, опікується сестрою, її донечками, доречі, старша донька Світлани Олександра унаслідувала професію своєї тьоті і цього року теж закінчує медичний університет ім. Богомольця.

Хто б не звернувся до Ірини Анатоліївни за допомогою, вона обов’язково відгукнеться на прохання, іде до хворих людей з добром, звикла віддівати, а не брати. Ось тому і користується повагою серед колег і пацієнтів.

А ще разом з чоловіком виховали прекрасного сина, чуйного, уважного. Одним словом, батьки мають право гордитися своєю донькою, Воронізька школа такою випускницею, а односельці - своєю землячкою.

Дороговказом Ірині Анатоліївні є слова М. Лугіва:

Скропімо серце щире, не черстве
Людського милосердя еліксиром,
Воно, хоч кволе, знову оживе,
У справедливість, людяність повірить.

 

 


* Якщо Ви помітили помилку, виділіть її в тексті та натисніть [Ctrl] + [Enter].
Система Orphus

 


Designed by Dmitry Krolevetsky