Щороку, 22 червня, український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась у кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю. Ми схиляємо голови перед святою пам’яттю полеглих воїнів, одночасно віддаючи шану живим учасникам тепер уже далекої війни, які своїм ратним подвигом, самовідданою працею забезпечили Перемогу.

22-ге червня 1941 року, 4.00 ранку, мить…, шквал крові, болі і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із найдовших років у житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося...

Страшне слово «війна» увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад фашистської Німеччини.

Сьогодні вже мало залишилося серед живих тих, хто зі зброєю в руках захищав тоді нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній пам’яті нащадків, а спомин про них передаватиметься з покоління у покоління.

Подвиг наших земляків у боротьбі з фашистськими загарбниками став взірцем для патріотів України, які сьогодні гідно відстоюють єдність та незалежність нашої держави, адже саме за це віддали свої життя наші батьки, діди та прадіди, які зі зброєю в руках відстоювали свободу і незалежність рідної землі.

Тож будемо гідними їхнього подвигу! Нехай переможне світло добра і справедливості додасть сил та наснаги для благородних справ в ім’я щасливого майбутнього України!