БОГАТИРЬОВ МИКОЛА ОЛЕГОВИЧ народився 24 грудня 2001 року в селищі Вороніж Шосткинського району. З раннього дитинства він був дуже відкритим, щирим і товариським, охоче спілкувався з людьми різного віку. Активний, жвавий, балакливий… він мав багато друзів і був в центрі уваги. «Наш дзвіночок», - з любов’ю називали його рідні. Хлопчик завзято допомагав по господарству, захоплювався волейболом. Після закінчення Воронізької загальноосвітньої школи імені П.О.Куліша Микола вступає до Шосткинського центру професійно-технічної освіти та опановує професію автомеханіка. Наступні роки юнак працював на приватному підприємстві у Києві.

Лютий цього року став вирішальним для родини Богатирьових – їх син добровільно приєднався до лав ЗСУ. Після проходження військового вишколу поїхав на фронт. Вирушаючи у далекий путь, Микола натхненно говорив рідним: «Постараюся бути найкращим солдатом, справжнім героєм!». Молодий захисник мріяв, як Президент вручить йому медаль за відвагу, як рідна земля очиститься від рашистського сміття та розквітне під мирним небом.

У складі славетної бригади спецпризначення «Азов» Микола Богатирьов боронив Лиманський напрямок. Вдома на нього чекала кохана дружина Олена, батьки та друзі. Як і завжди, на фронті чоловік намагався допомогти кожному, підставити плече, підтримати. 20 жовтня він брав активну участь в евакуації поранених побратимів і потрапив під артилерійський обстріл. Юнак отримав комплексні поранення тяжкого ступеню. Лікарі не давали гарантованого позитивного прогнозу, але всі дуже сподівалися на диво… 25 жовтня Миколи Олеговича не стало. У невимовній скорботі ті, хто знав і любив його – Людину зі щедрою душею та безмежною відданістю рідній Україні.